“Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев’ятидесяти й дев’яти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її?
А знайшовши, кладе на рамена свої та радіє” (Біблія, Луки 15:4-5)
Пастир овечки загублені знає,
Їх по любові завзято шукає.
“Вернися, довкола ворожі поля,
Приманливо сяють лиш тільки здаля”.
Іде поміж гори, поля та ліси:
“Від вовка, овечко, до Мене спіши!”
Невже було мало овечці трави?
Вона спокусилась величчям лози.
Поруч немає ні Пастиря й друзів,
Згадує дні на зеленому лузі.
Сумління тривожне і серце болить,
Не знає в печалі що можна змінить.
Аж чує хтось кличе. “Невже це мій Пан?
О, Пастирю добрий, мене Ти шукав?!
Тепер знову приймеш в отару Свою?
Я б дуже хотіла! Прости, я прошу.
Невже?! Я не чую слова карання!”
На руки узяв вівцю без вагання.
За мить — у родині, великій сім’ї,
Радіє, бо Пастир простив їй гріхи.
Заблудлі овечки, Той Пастир — Христос!
На що спокусившись блукати прийшлось?
Є Божа кошара, а є сатани.
“Заблудла овечко, де ти?! Де є ти?”
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : О, небо – щедрое моё - Людмила Солма *)Примечание/дополнение:
После довольно затяжной и изнуряющей "всё и вся" - жары... внезапно начавшийся дождь - был в освежающую радость... но, он быстро перешел в ураганность грозы и тогда стало ропотно - не "по себе"... старые деревья ломались с треском... некоторые - более крепкие выворачивались даже с корнями... то там то тут - громы и молнии угрожающе сотрясали окрестности... и что самое уж печально-страшное, прямым попаданием молнии - в один миг сгорел старый домик постройки 50-х годов... благо никто не пострадал физически - хозяева в это время отсутствовали.
фотоиллюстрация из Интернета с Яndex.фотки, автор: lar5502
