Тихо…дуже тихо…
Зірка в долоню скотилась сльозою…
В серці не чути крику.
Царю Всевишній, іду за Тобою
Через гори, через пустелі
У Світлий Край,
Де Небесна чека оселя,
Де Рай.
Пр-в:
Авва, Отче! Світи!
І в незнані світи
Я бажаю завжди за Тобою іти.
ІІ
Знаю, Боже, знаю,
Ти не залишиш на битій дорозі
Тих, хто зазнав відчаю –
Дотиком тихим висушиш сльози.
Через роки, тисячоліття
Хрест Твій сія –
Оживає душа від світла
Моя.
III
Вірю, Боже, вірю –
Твоя любов – передвісник миру.
Ноги від пилу сірі,
Але по серцю стікає мирро.
Ним окроплю синці збагровілі
І помолюсь…
Пред Престолом Творця у вірі
Схилюсь…
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Материнское горе - Людмила Солма *) Примечание:
"Стихи со старой антресоли" и беда здесь чужая -
а боль человеческого сопереживания не отпускает:
потому как ничего нет более тяжкого и страшного на свете -
участи материнского горя - хоронить своих детей...
Поэзия : Свічка клена в золотій оправі... - Cветлана Касянчик Цей вірш - написаний давно, у 1989 році. Але він мені дорогий, і тому мені дуже хочеться поділитися ним з вами, дорогі читачі. Можливо комусь із вас він допоможе повернутися у своє далеке дитинство.
