То крила птаха золоті
І дотик ніжний – твої руки.
У них я тану серед муки…
То дивні перли молоді
І світ безмежний –¬ твої очі.
У них ховаюсь серед ночі…
То пелюстки забутих квітів
І сонця промінь – твої губи.
У них пірнаю серед згуби…
То ангел, що поставив на меті
Не повернутися до раю, – ти.
Без тебе помираю. Ну, не йди…
Закат и Солнце. Ты во тьме,
Лучи с оттенком цвета розы,
Смотрю на это, нет не в сне:
Скользят тихонько с горя слёзы.
Нас быть не может и не будет,
И неба аромат упал тебе на плечи,
Как жаль, но лето ласку позабудет,
А я тебя уже не встречу.
Наша любовь была наивной,
Смотрю на огненное пламя,
Быть может, даже и невинной,
Хотя всё это «прыгнет» в память.
Такой ошибки я не ждала,
Тебя воспринимаю как впервые,
Скорее бы начать сначала,
Хотя оно будет с другими…
Лето
Солнечный сегодня день,
Как не веселиться?
Даже каждая вот тень
Хочет порезвиться!
Ты и я. Нас только двое.
«Небо, море, облака…»
Побежим купаться вскоре,
Хоть и мы издалека.
Ты схватил меня на руки,
И понёс куда-то вдаль,
А вода обнимет в скуке,
Ненадолго – тоже жаль.
Как приятно окунуться,
Поиграть и пошутить,
Полежать и прикоснуться,
И поверить – МОЖЕТ быть.
Это МОЖЕТ приключиться,
С нами, с ними, с ней и с ним,
Счастье тут, ну как не веселиться?
Просто жаль, что день один…
Ты часто смотришь на другую,
Я это стала замечать,
Не первую неделю, не вторую
Меня стал чаще избегать.
Но я не злюсь и не ревную,
Любовь, как радуга, прошла,
Судьба сыграла шутку злую,
И ты не шепчешь тихие слова.
А я смотрю на наш альбом
И вспоминаю времена,
Когда мы были вместе, дом,
Когда близкой была мечта.
Сегодня ты ушел, сказав лишь пару слов,
« Прости, пора, ушла Любовь…»
Вальчук Елена,
Нововолынск, Украина
Студентка Інституту журналістики. Люблю писати, коли є натхнення. Люблю життя. Хоча інколи мені важко. По-моєму я вже доросла, проте залишаюсь маленькою дівчинкою в душі...
Прочитано 10877 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
